Степан Сірополко

Центральний сюжет: людина, яка будувала бібліотеки

Степан Онисимович Сірополко — історик освіти, педагог, бібліограф і громадський діяч, який у ХХ столітті працював у декількох країнах, а останні десятиліття життя — в Празі. Його важливість для чесько-українського атласу не обмежується викладанням в Українському високому педагогічному інституті. Сірополко був посередником у поширенні відомостей про українську книжку, працював у празьких слов'янських бібліографічних виданнях, редагував «Книголюб» і брав участь у міжнародних книгознавчих та освітніх форумах. Ці факти документовано в бібліографічній виставці Національної бібліотеки України ім. Вернадського та енциклопедії. [S01; S02]

Його історію добре показувати через матеріальні предмети: книжки з шифрами, журнали з підписами редакторів, бібліографічні каталоги, програми конгресів і документи українських установ. На відміну від загального образу «політичного емігранта», така експозиція пояснює, яку конкретну інфраструктуру знань створювала українська громада в Чехословаччині. [S01; S04]

Паспорт і важлива проблема дат

Український і дореволюційний період

Народився в селі Обичеві, навчався в Прилуцькій класичній гімназії, потім на юридичному факультеті Московського університету (1893–1897). Уже в цей час працював із проблемами народної освіти, педагогічної періодики та організації бібліотек. Профільна експозиція НБУВ наводить його участь у роботі редакцій «Украинская жизнь», «Юная Россия», «Педагогический листок» та інших часописів. Ці назви — окремі видання, а не організації; для них потрібні власні бібліографічні ID. [S01]

У 1917–1920 роках Сірополко був задіяний в освітніх установах України, консультативній роботі й підготовці моделей освіти. Encyclopedia of Ukraine згадує посаду директора народної освіти в Києві, викладання у Фребелівському інституті та зв'язок з освітніми структурами Центральної Ради. НБУВ також подає службові повноваження в органах УНР у 1920–1923 роках, але точний правовий титул кожної посади слід перевіряти за наказами, а не переносити всюди слово «міністр». [S01; S02]

Його рання бібліотечна діяльність включала обговорення підготовки бібліотекарів, організації народних читань і каталогів. Книга «Короткий курс бібліотекознавства» (Львів, 1924) є конкретною публікацією, що демонструє зростання професіоналізації книжкової справи. Це особливо цікавий контекст для чеських бібліотекарів і працівників пам'яті. [S01; S04]

Переїзд до Праги, вищі школи й освіта дорослих

Після 1921 року Сірополко емігрував через Польщу до Чехословаччини. У Празі викладав в Українському високому педагогічному інституті ім. Драгоманова: Encyclopedia of Ukraine наводить 1925–1932, а НБУВ — 1925–1933; розбіжність кінцевого року може пояснюватися навчальним роком, але це гіпотеза, яку потрібно підтвердити розкладом і зарплатними відомостями. [S01; S02]

Окрім українського інституту, за НБУВ у 1925–1927 роках викладав у Російському педагогічному інституті ім. Я. А. Коменського в Празі. Це важливий факт міжкультурної педагогічної історії: одна й та сама людина працювала у різних еміграційних інституціях. Відношення professor_at повинно містити роки й окремі юридичні суб'єкти. [S01]

У 1926 році Сірополко виступав на Міжнародному з'їзді бібліотекарів і прихильників книги в Празі з доповіддю про стан української бібліотечної справи. 1928 року брав участь у чехословацькому конгресі з позашкільної освіти в Брно. 1929 року доповідав на міжнародному з'їзді слов'янських філологів у Празі. Ці події — сильні кандидати для картки Event, але програма конференції має підтвердити точний зал і день виступу до появи геоточки. [S01]

Празька культура книги: «Книголюб»

Сірополко був організатором і керівником Українського товариства прихильників книги в Празі, а також головним редактором «Книголюба». Тут є розбіжність між роками утворення товариства й періодом виходу часопису: окремий історичний календар повідомляє про установчі збори 5 січня 1926 року та затвердження статуту 28 березня 1926 року; НБУВ датувала редакторство «Книголюба» 1927–1932, а участь у товаристві — до 1934 року. Тому не можна писати «товариство засновано 1927» лише тому, що в цей рік вийшов номер журналу. [S01; S05]

«Книголюб» публікував дослідження бібліографії, відгуки на книжки, огляди закордонних видань і бібліотечних практик. НБУВ зберігає точні бібліографічні позиції, зокрема статтю «Книгознавство в ЧСР за останні 10 років» (1928, кн. 1–2, с. 2–16) та «Українська бібліографія на еміграції» (1932, кн. I–II, с. 41–48). Це можна демонструвати чеському читачеві як джерело власного погляду українського бібліографа на бібліотеки Чехословаччини. [S01; S04]

У 1925–1926 роках він редагував український відділ бібліографічного місячника «Славянская книга», а з 1930 року співпрацював з редакцією «Slovanská knihověda». Для сайту це різні видання й різні редакторські ролі; не створювати однієї узагальненої «редакції Слов'янської бібліотеки». [S01]

Наука, громадські організації та повоєнне життя

Сірополко брав участь у роботі Українського історично-філологічного товариства, музейних і педагогічних організацій, Комітету допомоги голодуючим Україні, професійних бібліографічних конференцій та інших середовищ. Такі переліки потрібно розкривати поетапно: для кожної установи визначити member_of, chaired, spoke_at, published_in, точний часовий проміжок і доказ. Наявність у списку НБУВ — ще не доказ багаторічного керівництва кожним із товариств. [S01; S02]

Значну частину його книжкової спадщини становлять огляди історії української освіти. Монографія «Історія освіти на Україні» (Львів, 1937) і видання «Народня освіта на Совєтській Україні» (Варшава, 1934) дозволяють побачити, як емігранти вивчали освітні зміни на батьківщині. Їх не слід представляти як «безсторонню статистику»: вони мають історичний, політичний та авторський контексти. [S01; S02]

За НБУВ, Сірополко отримав чехословацьке громадянство 1951 року. Цю інформацію можна використати для сюжету «Українець, який став громадянином Чехословаччини», але документ про громадянство ще потрібно знайти в Національному архіві Чехії. Помер 1959 року в Празі й похований, згідно з НБУВ, на Ольшанському цвинтарі. [S01]

Місця та дослідницькі маршрути

Для майбутньої карти готуються не довільні піни, а перевірні точки: будівля УВПІ (R0036; історична адреса потребує архівної звірки); місце конгресу книгознавців 1926 року (ще невідоме); місце бібліографічної праці Сірополка (не вважати автоматично Клементинум особистим робочим місцем); місце зібрань Товариства прихильників книги; Ольшанський цвинтар (точний номер могили не встановлено). [S01; S03]

Фото: портрет (автор і ліцензія); обкладинка «Книголюба»; старі бібліотечні каталоги; фото конференцій, якщо вони дійсно збереглися. Не ілюструвати біографію сучасними людьми, не пов'язаними з історичною подією.

Цифрова виставка: «Книжки, які об'єднують міста»

Можлива чеська назва: Knihy, které spojovaly Prahu a Ukrajinu. Експозицію варто побудувати навколо шести артефактів: обкладинка бібліотекознавчої праці; номер «Книголюба»; стаття про бібліотеки Чехословаччини; програма міжнародного з'їзду; книжка з бібліотеки УВПІ; післявоєнне видання про історію освіти. Кожний артефакт матиме картку «що це, хто створив, де зберігається, що доводить, які права на зображення».

Поточні завдання: відвідати читальний зал Слов'янської бібліотеки; встановити точний організаційний фонд Товариства прихильників книги; перевірити чеський актовий запис смерті; знайти екземпляри «Книголюба» з редакційними вихідними даними; зіставити список доповідей конгресу Праги 1926 року. Нічого з цього не подається як уже опрацьована архівна справа.