Чеські поселенці на Волині (волинські чехи)

Значення

Волинські чехи — одна з найчисельніших і найкраще задокументованих чеських громад за кордоном. Чеська сторона вважає її найчисельнішою та національно найзбереженішою групою серед реемігрантів 1945–1950 років [VCH01]. Для сайту ця тема важлива тим, що вона охоплює майже 80 років спільного життя чехів і українців на одній території: від купівлі земель після скасування кріпацтва до виїзду 1947 року. Вона також пояснює, чому в Чехії є громади, що ведуть своє походження з Волині.

Історія

Початок переселення. Джерела по-різному датують початок. Гофман пов'язує початок із оголошенням у «Národní listy» у лютому 1868 року [VCH01]. Українська стаття називає перші поселення «чеських братів» 1859 року (Підгайці й Погорільці Дубенського повіту) [VCH02]. Енциклопедія України згадує Людгардівку (1863) серед основних чеських поселень [VCH03]. Причини виїзду, за Гофманом: бідність, брак землі, германізаційний тиск і наслідки війни 1866 року; привабливою була дешева земля, що з'явилася після скасування кріпацтва (1861) і придушення Січневого повстання (1863) [VCH01]. Організаторами були, за Гофманом, František Přibyl і Josef Olič [VCH01]. За оцінкою преси, у 1868–1880 роках до Волині переселилося майже 16 тисяч осіб [VCH06; VCH08]. Переселенцям обіцяли пільги: релігійну свободу, самоврядування, звільнення від податків і військової служби [VCH02; VCH08]. Постанову «Про оселення чехів на Волині» Олександр II підписав, за українською статтею, 10 липня 1870 року [VCH02]. Того ж року, за Енциклопедією України, чехи отримали право на російське підданство [VCH03].

Господарство й розселення. Колонізація йшла найшвидше в перше десятиліття: понад сто сіл засновано чи заселено за десять років, пізніше — лише кілька на рік [VCH01]. За переписом 1897 року у губернії зафіксовано 27 670 осіб чеського походження [VCH02]. На початку ХХ століття чехи становили, за Гофманом, близько 0,95 % населення Волині, майже винятково на селі [VCH01]. Вони розвивали хмелярство й пивоваріння [VCH02]. Енциклопедія України зазначає, що майже всі волинські чехи перейшли у православ'я, але частина лишилася протестантами [VCH03]; українська стаття називає понад 66 % православних за переписом 1897 року [VCH02].

Школи й товариства. Спершу вчили по хатах; за Гофманом, у 1890 році діяли 31 чеська школа з 1 417 учнями [VCH01]. Українська стаття наводить 19 шкіл із 733 дітьми за 1875–1878 роки [VCH02]. Після скасування царських пільг 8 жовтня 1887 року школи русифікували й перевели на парафіяльні [VCH01]; українська стаття теж говорить про зміну політики в 1880-х роках [VCH02]. У польській частині 1923 року в Луцьку створено Чеську матицю шкільну, яка утримувала 13 приватних шкіл [VCH01]; українська стаття додає, що в Луцьку 1928–1939 років працювала чеська середня школа [VCH02]. У радянській частині 1936 року було 25 чеських державних шкіл, а 1937 року викладання рідною мовою в школах нацменшин заборонили (крім єврейських); учителів переслідували [VCH01].

Війни. У Першу світову війну волиняки брали участь у створенні Чеської дружини [VCH02; VCH03]. Ризький мир 1921 року поділив Волинь між Польщею та СРСР [VCH01]. 13 липня 1943 року німці спалили село Чеський Малин [VCH02; VCH06]. У 1944 році тисячі волинських чехів вступили до Чехословацького армійського корпусу [VCH02; VCH05].

Реемграція 1947 року. Угоду про право опції та переселення підписано в Москві 10 липня 1946 року, що підтверджує і документ чехословацького Установчого національного зібрання [VCH04; VCH01]. Право на виїзд мали родини, головою яких був чех (або вдова-чешка) і які жили на території колишньої Волинської губернії [VCH01]. Перший ешелон виїхав із Дубна 30 січня 1947 року, весь переїзд тривав 109 днів [VCH01]; до Жатця перший транспорт прибув 8 лютого 1947 року [VCH06]. Громада прагнула осісти компактно на Жатеччині й Подборжанську, але в реальності родини розселили розпорошено — у 64 округах [VCH01]. Союз чехів із Волині (Svaz Čechů z Volyně) постав у Жатці [VCH01; VCH02]. Приблизно 1 000 жінок, що вийшли заміж за не-чехів, залишилися на Волині [VCH01]; за іншою оцінкою, на Волині лишилося близько 10 000 волинських чехів [VCH05].

Пізніше. У 1991–1993 роках до Чехословаччини переїхали 1 812 «чорнобильських краян» із Малої Зубовщини, Малинівки й Коростеня (поза межами колишньої Волинської губернії, тому угода 1946 року на них не поширювалася) [VCH01; VCH07].

Український/Чеський зв'язок

Чехи жили у змішаному середовищі: за Гофманом, на початку ХХ століття українці становили близько 70 % населення Волині, і чехи переважно знали українську, польську й російську мови [VCH01]. Українська стаття зазначає, що чеські переселенці принесли передові агротехнології, але водночас застерігає від перебільшень у спогадах («чехи навчили українців обробляти землю») [VCH02]. Самоназва «волиняки» і сьогодні містить українські слова в чеській мові [VCH02]. У Чехії на цю спільноту нагадують, наприклад, вулиця Волинських чехів у Жатці й меморіальна дошка на вокзалі, відкрита 2017 року [VCH06].